|
Конспект лекцій з Правознавства
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:56 | Повідомлення # 151 |
 Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Право державної власності на землю набувається і реалізується держа¬вою в особі органів державної виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, районних державних адміністрацій. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель приватної та комунальної власності.
Підстави набуття державою права власності на землю:
• відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
• придбання за цивільно-правовими угодами;
• прийняття спадщини;
• передачі у власність держави земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
• конфіскації земельної ділянки
У виняткових випадках іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій. Правовий режим таких земель визначається міжнародними договорами.
Право власності на земельну ділянку виникає після отримання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.
Поряд із правом власності на землю повноваження щодо володіння і користування земельними ділянками можуть базуватися і на інших правових засадах. До них відноситься і право користування землею.
Право користування землею є похідним від права власності на землю. При передачі земельної ділянки у користування відбувається перехід частини правомочностей власника ділянки до землекористувача. Земельний кодекс України передбачає право постійного користування земельною ділянкою і право оренди земельної ділянки, як заснованого на договорі платного строкового (тимчасового) користування.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній та комунальній власності, без встановленого строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Земельне законодавство закріплює права та обов’язки землекористувачів.
Права землекористувачів:
• самостійно господарювати на землі;
• власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
• використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також: інші корисні властивості землі;
• на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
• споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі та споруди.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:56 | Повідомлення # 152 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Обов’язки землекористувачів:
• забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;
• додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
• своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
• підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
• своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
• дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Земельне законодавство України допускає і право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою - право земельного сервітуту. Земельні сервітути можуть бути постійними і строко¬вими. Вони встановлюються за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право: проходу та проїзду на велосипеді; проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; прогону худоби по наявному шляху; прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій і т.п.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:57 | Повідомлення # 153 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 9.5. Оренда землі. Охорона земель Однією з правових форм використання земель, широко використовуваних у світі, є оренда, Відносини щодо оренди землі регулюються в Україні нормами кількох нормативно-правових актів, основними з яких є Земельний кодекс і Закон "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Основні ознаки оренди землі:
• строковість, яка виражається в передачі земельної ділянки на визначений в договорі оренди строк. Згідно із ст.93 Земельного кодексу України, оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років;
• платність, оскільки однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата за земельну ділянку - платіж:, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форми і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін в договорі оренди;
• цільовий характер визначений договором оренди земельної ділянки;
• самостійна господарська діяльність орендаря, яка виражена в забороні орендодавцю втручатися в діяльність орендаря, якщо він не порушує умов договору.
Орендна плата може встановлюватися у таких формах:
• грошовій;
• натуральній;
• відробітковій.
Сторони можуть передбачати у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначати інші форми плати.
Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності:
• громадян;
• юридичних осіб України;
• територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності);
• держави.
Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, що розташовані на них, якщо це передбачено договором оренди.
Відносини по оренді землі оформляються договором оренди - угодою сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку. Закон визначає перелік істотних умов договору оренди земельної ділянки, відсутність однієї з яких може бути підставою для відмови у державній реєстрації цього договору або для визнання його недійсним. У договорі оренди земельної ділянки вказуються:
• об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);
• термін договору оренди;
• орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду;
• цільове призначення, умови використання і збереження якості землі;
• умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
• існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки;
• сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;
• відповідальність сторін;
• якісний стан земельних угідь;
• порядок виконання зобов'язань сторін.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:57 | Повідомлення # 154 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації.
Державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок. Вона проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Рішення про відмову у державній реєстрації може бути оскаржено у судовому порядку.
За загальним правилом зміна умов договору оренди земельної ділянки можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується у судовому порядку.
Договір оренди земельної ділянки припиняється у разі:
• закінчення терміну, на який було укладено договір;
• розірвання договору оренди;
• одержання орендарем земельної ділянки у власність;
• примусового викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;
• смерті громадянина-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови спадкоємців чи інших визначених законом осіб від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;
• ліквідації юридичної особи – орендаря.
Відповідно до Закону "Про оренду землі", договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за взаємною згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки та в інших передбачених законом випадках.
Земельний кодекс України визначає охорону земель як систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:57 | Повідомлення # 155 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як складних природних утворень з врахуванням загальних, регіональних особливостей, і ставить наступні завдання:
• обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;
• захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;
• захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;
• збереження природних водо-болотних угідь;
• попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;
• консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.
Для забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян приймаються відповідні нормативи і стандарти, що визначають вимоги щодо якості земель, допустимого шкідливого впливу на них.
Для поліпшення стану та продуктивності порушених земель здійснюється їх рекультивація. Рекультивації підлягають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт. При рекультивації порушених земель знятий ґрунт наноситься на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву.
Значної шкоди родючості ґрунтів завдає забруднення хімічними та іншими небезпечними речовинами, які при перевищенні нормативів їх застосування замість користі заподіюють шкоду природі. Закон забороняє господарську та іншу діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин.
Земельним законодавством розроблені види економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, яке включає:
• надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель;
• виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини;
• звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільсько¬господарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами.
Одним із правових засобів охорони земель є юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Відповідно до ст. 221 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за такі порушення:
• укладення угод з порушенням земельного законодавства;
• самовільне зайняття земельних ділянок;
• псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;
• невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;
• порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
• знищення межових знаків;
• не проведення рекультивації порушених земель та інші правопорушення.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:57 | Повідомлення # 156 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 9.6. Вирішення земельних спорів
Земельні спори - це спори, що виникають між громадянами чи юридичними особами з приводу володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками. Вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами держави, є одним із способів захисту прав та законних інтересів власників землі, землекористувачів, орендарів.
Здебільшого спори виникають з приводу використання земельних ділянок. Предметом спору можуть бути також земельні інтереси громадян та юридичних осіб. Наприклад, відмову органу місцевого самоврядування надати земельну ділянку громадянин вправі оспорити в судовому порядку.
Порядок вирішення земельних спорів регулюється Земельним кодексом України, який за підвідомчістю поділяє їх на такі, що підвідомчі:
• судам;
• органам місцевого самоврядування;
• органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Тільки у судовому порядку вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органами місцевого самоврядування вирішуються земельні спори у межах населених пунктів щодо:
• меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;
• додержання громадянами правил добросусідства;
• спори щодо розмежування меж: районів у містах.
Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
Рішення органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів власники землі та землекористувачі можуть оскаржувати у судовому порядку.
Порядок судового розгляду земельних спорів регулюється Цивільним процесуальним законодавством України.
Земельне законодавство встановлює порядок розгляду спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Вони розглядаються за заявою однієї із сторін у місячний термін з дня її подання.
Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття і може бути оскаржене у судовому порядку.
Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право:
• знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки;
• брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення;
• заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони;
• одержувати копію рішення щодо земельного спору і, в разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.
Рішення по земельних спорах (крім прийнятих у судовому порядку) вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.
Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Виконання рішення може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:58 | Повідомлення # 157 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 9.7. Житлове право України: загальна характеристика. Житловий кодекс України
Житлове право - це галузь законодавства, яке визначає умови і порядок забезпечення громадян України житловим приміщенням, порядок, умови і способи приватизації житлового фонду, утримання та використання житла.
Предметом правового регулювання житлового права України є правовідносини, що виникають у процесі:
• управління житловим фондом;
• реалізації права на житло;
• експлуатації та охорони житлового фонду;
• капітального та поточного будівництва житла;
• надання людині й громадянину житлових приміщень у користування;
• розгляду житлових спорів;
• виключення з житлового фонду житлових будинків та приміщень, що не придатні для проживання, та ін.
Відповідно до Конституції України, держава повинна проводити курс на послідовне забезпечення права громадян на житло. В Конституції зазначено:
«Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату, відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду» (Ст.47 Конституції України).
Проте, досвід свідчить, що проблем розвитку житлового господарства дуже багато. В суспільстві висловлюється стурбованість щодо ситуації, яка склалася із забезпеченням населення житлом.
Житлове законодавство України сприяє забезпеченню державної житлової політики та відповідних інтересів кожного громадянина, ефективному використанню й охороні житлового фонду. Нині воно розвивається динамічно, що зумовлено необхідністю переходу від старої системи найму житла до нової, яка ґрунтується в основному на відносинах власності, притаманних ринковій економіці.
Необхідно зазначити, що Житловий кодекс (ЖК) поки що не приведено у відповідність з потребами суспільства. Він не враховує нові нормативні акти, не відображає питань, пов'язаних з приватизацією житла. Кодекс врегульовує питання найму житла в ситуаціях, коли наймодавцем є держава. Звичайно, він зазнав "косметичних" поправок шляхом внесення до нього змін та доповнень, які не можуть повною мірою врегульовувати реалії на¬шого життя. Нині розробляється проект нового ЖК України. Однак підготовка і прийняття цього документа затягуються. Отже, чинний Житловий кодекс залишається основним нормативним документом, що регулює питання забезпечення громадян житловими приміщеннями, корис¬тування ними та інші питання, пов'язані з наймом приміщень державного житлового фонду.
Законодавчу базу, що передбачає державне регулювання у сфері житло¬вого права, становлять закони та інші підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, нормативні акти державних відомств, а також нормативно-пра¬вові акти колишнього СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, що не суперечать Конституції та законам нашої держави.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:58 | Повідомлення # 158 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Частину нормативної бази з житлового права становлять також укладені і ратифіковані Україною міжнародно-правові договори, які є невід'ємною частиною її законодавства з житлових питань і доповнюють останнє обов'язковими нормами, особливо в частині забезпечення захисту права власності, і отже, визначають рамки його подальшого розвитку.
Відповідно до статей 6 і 7 Закону України "Про правонаступництво України" (1991 р.), наша країна підтвердила свої зобов'язання за міжнаро¬дними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незале¬жності України, а також стала правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції Укра¬їни та її інтересам. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені її Верховною Радою, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України.
Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житло¬вих відносин з метою:
• забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
• належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
• зміцнення законності в царині житлових відносин в умовах ринкової економіки.
Житловий кодекс України прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей):
Розділ І. Загальні положення.
Розділ II. Управління житловим фондом.
Розділ III. Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими приміщеннями.
Розділ IV. Забезпечення збереження .житлового фонду, його експлуатації та ремонту.
Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.
Розділ VI. Вирішення житлових спорів.
Розділ VII. Заключні положення.
У розділі І (Загальні положення) містяться норми права, що регулюють: право громадян України на житло; основні завдання житлового законодав¬ства; житловий фонд України і його види, інші загальні питання.
Норми житлового права містяться також у Законах України „Про власність” (1991 р.), „Про приватизацію державного житлового фонду” (1992 р.), „Про місцеве самоврядування” (1997 р.), „Про об'єднання співвласників багатоповерхового будинку” (2001 р.).
Органи місцевого самоврядування є основними власниками житла в Україні й мають широкі повноваження в галузі житлової політики.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:58 | Повідомлення # 159 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 9.8. Право громадян на житло і форми його реалізації
Житло - одна з основних матеріальних умов життєдіяльності людини. Законодавство України надає людині і громадянину право мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі. Порядок надання житла громадянам України в користування з державного та громадського житлового фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. У ній закріплено право громадян на житло, на його одержання і вказано вік, з якого особа має таке суб'єктивне право, порядок визнання осіб такими, що потребують соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.
Згідно зі ст. 31 ЖК України, кожен громадянин України, який потребує поліпшення житлових умов, має право одержати в користування житлове приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законодавством України. Житлові приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Право на одержання житла настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.
Право на отримання житла в будинках державного та громадського житлового фонду мають громадяни, яких визначено як таких, що потребують поліпшення житлових умов. Підстави визнання громадянина таким, що потребує поліпшення житлових умов, визначені ст. 34 ЖК та Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень. Насамперед потребуючими поліпшення житлових умов визначаються громадяни, які забезпечені житловою площею на одну особу нижче встановленого рівня. Рівень забезпеченості, а також норму середньої забезпеченості житлом визначають обласні Ради народних депутатів з врахуванням житлової ситуації області. Отже, громадяни, забезпечені житловою площею менше визначеного рівня мають право бути зарахованими на квартирний облік. Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються також громадяни, які проживають в житлових приміщеннях, що не відповідають встановленим санітарним і технічним вимогам (аварійний стан, розташування житлового приміщення у підвалі та напівпідвалі тощо). Проживання тривалий час за договором оренди в будинках приватного житлового фонду, в гуртожитках, проживання в одній кімнаті по дві і більше сім'ї, незалежно від родинних відносин або осіб різної статі, старших за 9 років, крім подружжя, теж є підставами для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов.
Квартирний облік потребуючих поліпшення житлових умов здійснюється як за місцем проживання особи у виконавчому органі відповідної ради, так і за місцем роботи. Громадянам, які перебувають на квартирному обліку потребуючих поліпшення житлових умов, житло надається в порядку черговості.
Чинний Житловий кодекс передбачає порядок:
• першочергового надання житла;
• позачергове надання житла;
• надання житла в порядку загальної черги.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:59 | Повідомлення # 160 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Зокрема, в першу чергу житло надається інвалідам праці І і II групи, сім'ям осіб, які загинули при виконанні державних чи громадських обов'язків, багатодітним сім'ям (троє і більше неповнолітніх дітей), сім'ям при народженні близнят та інших категорій осіб згідно із ст. 45 ЖК. Позачергово житлові приміщення надаються особам, чиє житло в результаті стихійного лиха стало непридатним для проживання; особам, які скеровуються на роботу в іншу місцевість в порядку державного розподілу після закінчення навчальних закладів та інших категоріям громадян згідно із ст. 46 ЖК.
За проектом нового ЖК громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право:
• на одержання пільгового кредиту для будівництва чи придбання власного житла;
• на першочергове придбання у власність житла в державному та комунальному житловому фонді загального призначення, або першочерговий вступ до об'єднання забудовників багатоквартирних житлових будинків.
Ті ж особи, які потребують соціального захисту мають право на одержання у найм чи оренду житла у фонді соціального призначення. Таке житло не підлягає приватизації. Користування ним здійснюється на підставі договору оренди. Житло таким громадянам надається за кошти держави в порядку черговості.
Діючий Житловий кодекс передбачає максимальну норму забезпеченості житлом на одну особу - 13,65 кв.м. житлової площі на особу. За проектом нового Житлового кодексу норма забезпеченості житлом встановлюється лише для громадян, які потребують соціального захисту і отримують житло за рахунок коштів держави. Така норма - 21 кв.м. загальної площі на одну особу.
Житлові приміщення надаються на підставі рішення виконавчого комітету місцевої Ради (якщо облік здійснювався за місцем проживання), на підставі рішення адміністрації підприємства, установи, організації (якщо облік здійснювався за місцем роботи) або за рішенням компетентного органу громадської організації (якщо житло надається з громадського житлового фонду).
Житлове приміщення може бути надано з перевищенням норми житлової площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі, старших за 9 років, крім подружжя. Додаткова житлова площа надається окремим категоріям громадян у ви¬гляді кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів. Громадянам, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, а також громадянам, яким ця площа необхідна за умовами і характером виконуваної роботи, розмір додаткової житлової площі може бути збільшено згідно з чинним законодавством. Згідно з Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду, виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
В основі виникнення у громадянина права на користування конкретним житловим приміщенням, що надається в будинку державного і громадського житлового фонду, лежать такі юридичні факти, як, рішення місцевих рад (спільне рішення адміністрації і профкому) про надання житла і ордер на право заняття житлових приміщень. Лише разом з договором зазначені адміністративно-правові акти породжують право на користування житлом. Рішення і ордер по змісту є нерозривними адміністративними актами.
Ордер - це такий акт, з допомогою якого реалізується рішення, і в якому конкретизуються права і обов’язки учасників житлових правовідносин. Ордер може бути видано лише на вільне житлове приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності. Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера. При вселенні в надане житлове приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:59 | Повідомлення # 161 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері житлове приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання житлового приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання житлових приміщень.
Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі. Право користуватись житлом реалізується на підставі договору житлового найму. Укладання договору житлового найму приміщення передбачає ст. 61 ЖК України.
Договір найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду - це угода, в силу якої наймодавець зобов'язується надати наймачу за плату житлове приміщення в безстрокове користування для проживання в ньому, а наймач зобов'язується використовувати житло за призначенням, вносити квартирну шиїту і плату за комунальні послуги.
За проектом нового Житлового кодексу України підставою для заселення у фонді соціального призначення є договір оренди житла. Такий договір укладається у письмовій формі між власником житла і орендарем. Орендарями житла можуть бути лише громадяни, визнані як такі, що мають право на одержання житлових приміщень у фонді соціального призначення в порядку встановленому Кабінетом Міністрів (соціально незахищені особи). Правовою підставою користування житловим приміщенням у фонді загального призначення є договори найму та оренди житла. Договір найму житла - це договір, за яким наймодавець надав наймачу та членам його сім'ї житло у безстрокове володіння та проживання для постійного користування. Договір оренди - це договір, за яким орендодавець надає орендарю житло у володіння і користування на узгоджений між сторонами строк за плату. Згідно ст. 63 ЖК, предметом договору може бути окрема квартира або інше ізольоване житлове приміщення, що складається з однієї або декількох кімнат, а також одноквартирний житловий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору приміщення, що хоч і є ізольованим, але розміром менше норми, встановленої для надання одній особі; частина кімнати або кімната пов'язана з іншою спільним входом, підсобні приміщення, кухні, коридори, кладовки, ванні кімнати і ін. Нежилі і підсобні приміщення можуть надаватися громадянам в користування тільки у складі квартири або разом з ізольованим житловим приміщенням. Не можуть бути предметом найму і не житлові приміщення, що мають самостійне господарське призначення: приміщення складів, сараїв, контор.
Наймач має право:
• користуватися житловим і не житловим приміщеннями і їх устаткуванням, поселити інших осіб в зайняте житлове приміщення, зберігати за собою житлове приміщення при тимчасовому виїзді, в ряді випадків бронювати його;
• обмінювати житлове приміщення на інше;
• вимагати надання житлового приміщення меншого розміру взамін займаного;
• здавати житло під найм, в порядку зміни договору вимагати його розділу, а при об'єднанні в одну сім'ю з іншими наймачами, що проживають в одній квартирі, вимагати укладення одного договору.
Розірвання договору найму житлових приміщень на вимогу
наймодавця.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:59 | Повідомлення # 162 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Ст. 108 ЖК встановлює такі загальні умови:
• тільки у випадках, передбачених законом;
• тільки у судовому порядку.
Частина 3 ст.109 ЖК передбачає загальне правило: при розірванні з ініціативи наймодавця договору найму житлового приміщення і виселенні наймача і членів його сім'ї наймодавець зобов'язаний надати йому інше житлове приміщення за винятками, прямо передбаченими законом. Житло, яке надається при розірванні і виселенні умовно поділяється на: інше благоустроєне житло; інше житло.
Згідно із ст. 113 ЖК України, інше благоустроєне приміщення, яке надається у зв'язку з виселенням з передбачених законом підстав:
• має знаходитися в межах даного населеного пункту;
• бути благоустроєним відповідно до умов даного населеного;
• відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Якщо особи займали окрему квартиру, їй має бути надана окрема квартира. Якщо наймач займав більше однієї кімнати, йому надається житло з такою ж кількістю кімнат. За розміром житло, що надається у зв'язку з виселенням, не може перевищувати норм з розрахунку 13,65 кв.м житлової площі на особу. Згідно із ст. 114 ЖК України, інше житлове приміщення, яке надається у зв'язку з виселенням, повинно знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати санітарним і технічним вимогам.
Виселення з житлових приміщень державного чи громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного житла допускається з підстав, передбачених ст.110 ЖК :
• якщо будинок, в якому знаходиться житлове приміщення, підлягає зносу;
• якщо будинку загрожує обвал;
• якщо будинок за рішенням компетентних органів підлягає переобладнанню в нежитловий.
Ст. 116,117 ЖК передбачають виселення без надання іншого житлового приміщення осіб, які:
• систематично руйнують або псують житлове приміщення;
• використовують його не за призначенням;
• систематично порушують правила співжиття;
• позбавлені батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми щодо яких вони позбавлені батьківських прав є неможливими.
Виселення із зазначених підстав є можливим, якщо заходи впливу, що застосовувалися до таких осіб (попередження відповідних органів), виявилися безрезультатними.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 12:00 | Повідомлення # 163 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 9.9. Приватизація державного житлового фонду Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (сараїв, підвалів тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Кожен громадянин України мас право приватизувати займане ним житло безкоштовно або з частковою доплатою тільки один раз.
Нормативно-правовою базою приватизації є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду". Передбачений в Законі механізм не застосовуються при передачі у власність житлових приміщень з громадського житлового фонду та фонду житлово-будівельних кооперативів. В ст. 2 цього Закону визначено перелік житлових приміщень, які не можуть бути приватизовані:
• квартири-музеї;
• квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв заповідників;
• кімнати в гуртожитках;
• квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей);
• квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на
Чорнобильській АЕС.
Способами приватизації є:
• безоплатна передача у власність житла з розрахунку санітарної норми 21 кв.м загальної площі на наймача та кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв.м загальної площі на всю сім'ю. Якщо житло приватизує одна особа, вона теж мас право на приватизацію додаткових 10 кв.м загальної площі;
• оплатна приватизація здійснюється у випадку, коли загальна площа квартири перевищує норму безоплатної приватизації. Надлишок житлової площі може бути оплачений громадянами житловими чеками або грошима.
Житлові чеки - це особливий вид державних цінних паперів, які одержують всі громадяни України. Чеки використовуються при приватизації житла, а також: частки майна державних підприємств.
Незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність:
• однокімнатні квартири;
• квартири, одержані у разі виселення або відселення всіх сімей з будинків, які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки грошової компенсації;
• квартири, в яких мешкають громадяни, які постраж¬дали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• квартири, в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни - інтернаціоналісти, інваліди І і II груп, інваліди з дитинства, ветерани праці, ветерани Збройних Сил та репресовані особи, реабілітовані згідно із Законом "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні";
• квартири, в яких мешкають сім'ї загиблих при виконанні державних і громадських обов'язків та на виробництві;
• квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї (троє і більше неповнолітніх дітей).
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 12:01 | Повідомлення # 164 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Особа, яка виявила бажання приватизувати займану нею та членами її сім'ї квартиру, подає заяву до органу приватизації. Такі органи створюються місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами, організаціями. До заяви додаються документи про склад сім'ї, про пільги, якщо такі є, та інші необхідні дані. Рішення про приватизацію повинно бути винесене у місячний термін з дати подачі заяви. Квартира передається у спільну сумісну або спільну часткову (з визначенням частки на кожного члена сім'ї) власність. Передача квартири у власність оформляється Свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації та в органах технічної інвентаризації і не потребує нотаріального посвідчення.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 12:01 | Повідомлення # 165 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Короткий словничок юридичних термінів Держава – це політико-територіальна організація соціально-неоднорідного суспільства, яка має спеціальний апарат управління і примусу, надає своїм рішенням загальнообов’язкової сили і є засобом управління справами цього суспільства.
Суверенітет – це верховенство державної влади над усіма іншими владами, що існують у суспільстві, а також незалежність державної влади як всередині держави, так і за її межами.
Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.
Форма державного правління відображає, як побудовані та утворюються органи державної влади.
Монархія – це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково належить одноосібному главі держави і, як правило, передається у спадок.
Республіка - це форма державного правління, у якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається на певний строк.
Форма державного устрою – відображає адміністративно – територіальний устрій держави, співвідношення центральних і місцевих органів державної влади.
Унітарна держава – це держава, складові якої не мають суверенітету та інших ознак державності; існує єдина система централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на територію країни; існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція;
Федерація – це союзна держава, яка складається з утворень (суб’єктів федерації), які мають певні ознаки державності: систему органів, законодавство, право виходу з федерації тощо;
Конфедерація – союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети;
Імперія – це примусово утворена, як правило, через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.
Державний (політичний) режим – система способів та методів здійснення державної влади.
Право – це сукупність встановлених державою загальнообов’язкових норм (правил поведінки), котрі виражають волю народу держави і гарантовані державою, встановлюють загальні правила поведінки, закріплюють права та обов’язки учасників суспільних відносин.
Норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюється державою і охороняється методами державного примусу.
Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови і обставини, за яких ця норма буде здійснюватись.
Диспозиція – частина норми, в якій міститься саме правило поведінки, права чи обов’язки суб’єктів.
Санкція – частина норми, яка містить заходи державного примусу, що застосовуються у випадку порушення диспозиції.
Джерела права – це офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, які виходять від держави і яким держава надає загальнообов’язкового юридичного значення.
Правовий звичай – історично складені звичаї та традиції, яким держава надала загальнообов’язкового значення і дотримання якого гарантувала державним примусом.
Правовий прецедент – судове чи адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому держава надала загальнообов’язкового юридичного значення і таке рішення є зразком для вирішення аналогічних справ (англо-саксонська правова система).
Нормативно-правовий договір – добровільно узгоджені декількома суб’єктами загальні правила поведінки, які забезпечуються державою (міжнародно-правові угоди, колективні договори).
Нормативно-правовий акт – офіційний документ компетентних органів держави, який складається з юридичних норм, виходить від строго певних правотворчих органів, має встановлену форму, реквізити, порядок вступу в силу і сферу дії.
Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради) або безпосередньо самого народу (референдум), що встановлює основні, первинні юридичні норми, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Підзаконний акт – нормативно-правовий акт органів державної влади і управління, який приймається на основі закону, для його виконання, повинен відповідати вимогам закону і не може йому суперечити.
Система права – це структура права, створена зв’язком норм, інститутів, галузей, розділів, що забезпечує цілісність і регулятивні властивості права.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
|
