|
Конспект лекцій з Правознавства
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 10:57 | Повідомлення # 16 |
 Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до Конституції України;
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України. Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.
Верховна Рада України приймає закони, постанови та
інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 10:58 | Повідомлення # 17 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 1.7. Правове положення Президента України та Кабінету Міністрів України
Президент України є главою держави і виступає від її імені, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина і обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше
ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.
Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 10:58 | Повідомлення # 18 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і
зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає Всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;
12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу
Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів
невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних
Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;
23) утворює суди у визначеному законом порядку;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги
та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України 31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 10:58 | Повідомлення # 19 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Президент України не може передавати свої повноваження іншим
особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:
1) відставки;
2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
4) смерті.
Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.
Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.
Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу
Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України,
містять ознаки державної зради або іншого злочину. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України
за поданням Президента України.
Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 10:58 | Повідомлення # 20 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів
України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів
України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.
Відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою
України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені Конституцією.
Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням
Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;
10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 10:59 | Повідомлення # 21 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 1.8. Органи місцевого самоврядування в Україні Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принципами:
• народовладдя;
• законності;
• гласності;
• колегіальності;
• поєднання місцевих і державних інтересів;
• виборності;
• правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодавством;
• підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб;
• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;
• судового захисту прав місцевого самоврядування.
До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації
визначаються законом. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 10:59 | Повідомлення # 22 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом
окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними
повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 10:59 | Повідомлення # 23 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| ЛЕКЦІЯ 2. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ПЛАН
2.1. Поняття адміністративного права. Адміністративно-правові норми. Адміністративні правовідносини.
2.2. Державне управління. Суб’єкти адміністративного права.
2.3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
2.4. Суть і види адміністративних стягнень.
2.5. Порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності.
2.6. Органи, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. 2.1. Поняття адміністративного права. Адміністративно-правові норми. Адміністративні правовідносини Адміністративне право є самостійною галуззю права України, з допомогою якого держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління, розвиває і закріплює його демократичні основи.
Адміністративне право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з організацією та функціонуванням органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування; відносини у сфері управління окремими галузями народного господарства, культури, медицини, освіти, науки тощо.
Предметом адміністративного права є суспільні відносини, що виникають і розвиваються в зв’язку та з приводу реалізації функцій державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:
• вони виникають у результаті державної владно-управлінської діяльності;
• суб’єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;
• їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності.
Методи адміністративного права – це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права. Переважно це – зобов’язання, заборони та адміністративно-правовий примус. Отже метод регулювання адміністративного права – імперативний, передбачає нерівність сторін – учасників правовідносин; метод влади й підпорядкування.
Первинними елементом адміністративного права є адміністративно-правові норми.
Адміністративно-правові норми (АПН) регулюють правове положення органів управління, державних службовців, громадських організацій, закріплюють різноманітні форми, методи і види державного управління. АПН регулюють адміністративні правила, встановлюють їх зміст та регулюють застосування. Наприклад: Правила дорожнього руху, Правила користування громадським транспортом.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:00 | Повідомлення # 24 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Адміністративно-правові норми – це правила поведінки, що затверджені і санкціоновані державою, вони носять імперативний характер і є загальнообов’язковими. При недотриманні АПН держава застосовує методи державного примусу.
Адміністративно-правовим нормам притаманні такі особливі ознаки:
• закріплюють владні та внутрішньо організаційні відносини;
• метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);
• гарантування державного переконання та примусу при їх реалізації;
• органічне об’єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.
За цільовим характером АПН поділяються на:
• Загальні (норми, що закріплюють загальні положення і принципи державного управління).
• Спеціальні (закріплюють права та обов’язки органів та посадових осіб).
• Процесуальні (закріплюють порядок та процедуру здійснення прав та обов’язків суб’єктів: суддя розглядає адмінматеріали про дрібне хуліганство).
За змістом АПН можна також класифікувати на:
• Зобов’язальні (ті, які спонукають до певної поведінки).
• Заборонні (забороняють певну поведінку).
• Дозвільні (дозволяють певну поведінку суб’єкта).
Адміністративні правовідносини – це реальні суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління. Вони виникають в результаті реалізації адміністративно-правових норм і при наявності юридичних фактів – подій або вчинків (дій). Вчинки, як вольові юридичні факти, поділяються на правомірні та неправомірні (правопорушення або делікти).
Основними ознаками адміністративним правовідносин є:
• вони виникають на основі адміністративно-правових норм;
• характеризуються наявністю сторін – суб’єктів адміністративного права;
• за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов’язки;
• є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій тощо;
• здійснення суб’єктивних прав або додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.
Адміністративне законодавство – це система нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління.
До системи адміністративного законодавства входять:
• Конституція України.
• Закони, що регулюють питання державного управління та кодекси.
• Укази та розпорядження Президента України.
• Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.
• Міжнародні договори та угоди.
• Акти центральних органів державної виконавчої влади України та АРК: міністерств, державних комітетів, Головних управлінь.
• Акти місцевих державних адміністрацій.
• Рішення рад та виконавчих органів місцевого самоврядування.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:00 | Повідомлення # 25 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 2.2. Державне управління. Суб’єкти адміністративного права
Управління – це організуюча, ціленаправлена діяльність людей для досягнення поставлених цілей та завдань.
Управління носить соціальний характер і є однією з умов розвитку людського суспільства. Суб’єктами управління виступають люди, їх об’єднання та суспільство в цілому. Соціальне управління ділиться на державне і громадське.
Державне управління – це виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління , що охоплює всі сторони життя суспільства. В якості безпосередніх об’єктів виступають всі галузі господарського, соціально-культурного, адміністративного будівництва.
Державному управлінню властиві такі риси:
• діяльність з реалізації завдань і функцій держави;
• воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;
• останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження;
• форми та методи роботи управлінських органів регламентуються правом.
Діяльність виконавчо-розпорядчих органів являється ціленаправленою і активною, здійснюється безперервно і оперативно, наповнена організаційним змістом, постійно вдосконалюється. Виконавчо-розпорядчі органи виробляють програми управління (управлінські рішення), реалізують їх, направляють, організують і контролюють діяльність підпорядкованих об’єктів, забезпечують їх взаємодію.
Виконавчо-розпорядча діяльність характеризується юридично-владними, розпорядчими аспектами. Це адміністративна діяльність, що виражається в повному підпорядкуванні об’єкта управління його суб’єкту.
Держава наділяє суб’єктів управління певним об’ємом повноважень, можливістю прийняття і реалізації нормативних та індивідуальних актів, які містять в собі обов’язкові приписи; здійснення контролю і перевірки виконання; надає цим суб’єктам право застосовувати адміністративний примус. В зв’язку з цим управлінські відносини є владно-організаційними, субординацій ними, розпорядчими.
Одна з важливих особливостей виконавчо-розпорядчої діяльності полягає в тому, що вона завжди підзаконна. Закони визначають її направленість, засоби досягнення поставлених цілей, компетенцію органів управління, форми та методи їх роботи. Суб’єкти управління застосовують норми законодавчих актів до конкретних обставин, що виникають в управлінні. Їх реалізація здійснюється через правотворчу діяльність, тобто видання обов’язкових правил поведінки, що деталізують, конкретизують вимоги відповідного закону.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:00 | Повідомлення # 26 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Принципами державного управління є:
• Законність.
• Участь громадян в управлінні.
• Творчий, науковий підхід до прийняття управлінських рішень.
• Гласність, врахування громадської думки.
• Колегіальність та одноособовість.
Таким чином, державне управління (у вузькому розумінні) – це підзаконна виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного й безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.
Суб’єктами адміністративного права є:
• Органи державного управління.
• Державні службовці.
• Громадські організації.
• Трудові колективи.
• Фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства).
Усі вони наділені конкретним об’ємом прав і обов’язків у сфері державного управління.
Орган державного управління – це частина державного апарату, що має певну структуру, компетенцію (включаючи адміністративно-владні повноваження), штат службовців, яка створена державою для безперервного та безпосереднього здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності.
В залежності від територіальних меж діяльності органи управління діляться на:
1. Вищі органи державного управління, виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється на всю територію України (Кабінет Міністрів України).
2. Центральні органи державного управління, які здійснюють управління підпорядкованими галузями (міністерства, державні комітети, відомства).
3. Місцеві органи державного управління, виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється в межах адміністративно-територіальних одиниць (державні адміністрації).
4. Органи управління державними підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями, які керують безпосередньо даним виробничим або соціально-культурним об’єктом (адміністрація заводу, навчального закладу, лікувальної установи).
Фізичні особи, як суб’єкти адміністративного права повинні мати адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність.
Адміністративна правоздатність – це здатність особи бути носієм суб’єктивних прав та обов’язків у сфері державного управління. Вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.
Адміністративна дієздатність – це визнана державою спроможність своїми власними діями реалізувати права та набувати нових особистих прав, виконувати обов’язки у сфері державного управління. В повному обсязі вона виникає з 18 років, в окремих випадках з 16. Конкретний обсяг прав і обов’язків залежить від віку, освіти, стану здоров’я, статі тощо.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:00 | Повідомлення # 27 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 2.3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на порушника загальнообов’язкових правил, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового або морального характеру. Тим самим порушник (громадянин або посадова особа) відповідає перед державою за свої неправомірну поведінку.
Адміністративна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, конкретне відображення адміністративного примусу.
Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що її підставою є, як правило, адміністративне правопорушення (адміністративний проступок).
Законодавство про адміністративні правопорушення регулює широке коло питань адміністративної відповідальності. Основним джерелом правоохоронних норм є Кодекс України про адміністративні правопорушення (прийнятий в грудні 1984 року). Паралельно з цим кодексом діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але містяться в законодавчих міжгалузевих актах (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Закон України „Про охорону державного кордону”, „Про надзвичайний стан” тощо).
До кола органів, що затверджують загальнообов’язкові правила, за порушення яких у Кодексі встановлено адміністративну відповідальність, належать Міністерство охорони здоров’я, що затверджує санітарні правила, Міністерство транспорту (правила користування громадським транспортом) та ін. Ці норми мають „двоповерхову структуру”: диспозицію норми (заборону) конструює міністерство, а санкцію (стягнення) до неї подає Кодекс.
Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, провинна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, на власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління і за які законодавством передбачена адміністративна відповідальність.
Адміністративний проступок як вид правопорушення відрізняється від злочину за ступенем суспільної небезпеки. Його слід відрізняти і від дисциплінарного проступку, який пов’язаний з трудовою чи службовою дисципліною працівників або військовослужбовців і за який законодавством передбачена відповідальність в дисциплінарному порядку.
Ознаками адміністративного проступку є протиправність, провинність, суспільна шкода та адміністративна карність.
Протиправність означає, що дія або бездіяльність, які складають адміністративний проступок, прямо заборонені адміністративно-правовими нормами.
Дія (управління автомобілем без водійського посвідчення) або бездіяльність (проживання без реєстрації) завжди провинні.
Провинність, як психічне відношення особи до своєї поведінки і її наслідків, може бути навмисною або необережною.
Ступінь і форми вини враховуються при накладення стягнень або звільнення від адміністративної відповідальності.
Особи, які діяли в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, або які знаходились в стані неосудності до адміністративної відповідальності не притягуються.
Суспільна шкода адміністративного проступку означає, що він наносить шкоду суспільним відносинам, державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління. Шкода може бути як матеріальна, так і моральна або організаційна.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:01 | Повідомлення # 28 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Адміністративна карність проступку проявляється в тому, що за його вчинення законом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна карність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення.
Склад адміністративного правопорушення утворюють чотири елементи:
• Об’єкт проступку – суспільні відносини, що охороняються адміністративним правом і на які посягає протиправне діяння.
• Об’єктивна сторона – сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішні прояви проступку: місце, час, спосіб, обстановка, що стосуються проступку, і самі дія чи бездіяльність.
• Суб’єкт – осудна особа, яка досягла до моменту здійснення проступку 16-річного віку (громадяни, посадові особи, іноземці та особи без громадянства).
• Суб’єктивна сторона: вина (навмисна чи необережна), мета, мотиви здійснення проступку.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:01 | Повідомлення # 29 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| 2.4. Суть і види адміністративних стягнень Заходи юридичної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення можна поділити на такі групи:
• Адміністративні стягнення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.
• Адміністративні стягнення, передбачені іншими законами, що встановлюють адміністративну відповідальність.
• Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Накладення стягнення необхідне для забезпечення дотримання загальнообов’язкових правил, покарання і виховання порушника та попередження нових правопорушень.
Види адміністративних стягнень, що закріплені в КпАП України:
• Попередження – це офіційне застереження уповноваженою посадовою особою порушника про неприпустимість вчинення ним адміністративних правопорушень, що оформляється письмово або в іншій установленій формі. Це найменш обтяжливе для правопорушника адміністративне стягнення, однак воно тягне ті ж самі наслідки, що й інші стягнення. Зокрема, при повторному вчиненні адміністративного проступку підвищується ступінь юридичної відповідальності правопорушника.
• Штраф – найпоширеніший вид адміністративного стягнення -стягнення з порушника певної грошової суми в дохід держави.
• Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення (предмет після примусового вилучення реалізується за рахунок порушника, а йому передається виручена сума за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета).
• Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення - примусове, безплатне перетворення майна у власність держави. Конфіскованим може бути тільки предмет – приватна власність порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами.
• Позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові, на термін до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (управління транспортними засобами, права полювання).
• Виправні роботи строком до двох місяців з відбуттям їх за місцем постійної роботи порушника та з утриманням до 20 % його заробітку в дохід держави (призначається тільки в судовому порядку).
• Адміністративний арешт – це фізичне обмеження свободи особи на строк до 15 діб з використанням порушника на фізичних роботах без оплати. Адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних проступків з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, зокрема, дрібне хуліганство, прояв неповаги до суду, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця та інші правопорушення. Не застосовується до вагітних жінок, жінок, які мають дітей до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років та інвалідів I-II групи (призначається тільки в судовому порядку).
• Громадські роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила
адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) на строк від двадцяти до шістдесяти годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
| rescued | Дата: Субота, 03.10.2009, 11:01 | Повідомлення # 30 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 232
Статус: Offline
| Наявність в системі адміністративних стягнень різних за характером та тяжкістю санкцій дозволяє враховувати при їх накладенні ступінь суспільної шкоди та особу порушника.
До адміністративних стягнень, передбачених іншими законами, слід віднести:
А) до іноземців та осіб без громадянства Законом „Про правовий статус іноземців” передбачено спеціальний вид стягнення – видворення за межі України, якщо дії цих осіб суперечать інтересам безпеки та охорони громадського порядку; якщо має місце грубе порушення законодавства України про правовий статус іноземців тощо. Іноземець, стосовно якого прийняте рішення про адміністративне видворення, зобов’язаний покинути територію України у встановлений термін. У випадку ухилення від добровільного виїзду з України, згідно рішення, правопорушник підлягає адміністративному видворенню у примусовому порядку, яке забезпечують органи внутрішніх справ.;
Б) до політичних партій та громадських організацій відповідно до Законів „Про політичні партії в Україні”, „Про об’єднання громадян” передбачено тимчасову заборону (зупинення) окремих видів діяльності або усієї діяльності; примусовий розпуск (ліквідація); попередження про недопущення незаконної діяльності; заборона політичної партії;
В) до суб’єктів господарювання за вчинення адміністративних проступків у сфері економіки відповідно до Закону „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, до Господарського Кодексу – анулювання ліцензії на певний вид діяльності, скасування державної реєстрації.
До неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу:
• Зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого.
• Застереження.
• Догана або сувора догана.
• Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты
|
| |
| |
|
