Історія [[ХВЄ|Церкви християн віри євангельської п'ятидесятницво в Україні своїми коріннями віровчення даного руху сягає дуже давніх періодів історії, коли в середовищі ортодоксального правосляв'я з низки причин почалися духовні пошуки євангельського типу, що стосувалися як віровчення, так і практики богослужіння, притаманних для першоапостольскої церкви.

Ці пошуки, що призводили до утворення в надрах православ'я тих чи інших релігійних течій, протестантських за своїм духом і харизматичних за своєю суттю, особливо підсилилися в часи розколу в Російській православній церкві в епоху царювання Олексій Михайлович. Віруючі люди, дезорієнтовані нескінченними і непримиренними суперечками щодо ряду ритуальних обрядових особливостей, що послужили причиною розколу, і бажаючи навчатися Євангелії з першоджерела, почали звертатися до Біблії самостійно. Читання Євангелії приводило їх на шлях євангельського вірування і євангельської практики богослужіння. Це послужило причиною виникнення так званого «духовного християнства». Особливо яскраво прослідковується спорідненість сучасного п'ятидесятницького руху з рухом  духоборців і молокан у царській Російській імперії. Безліч громад духоборців і молокан у ХУШ-ХІХ ст. з ряду причин було утворено саме на півдні України в Таврії. Це значною мірою підготувало ґрунт для наступного руху євангельських християн, баптистів і п'ятидесятників, які стрімко стали розвиватися пізніше, коли відбулося поступове злиття духовних пошуків нашого народу з євангельськими рухами в інших країнах.

Є серйозні підстави в історичному плані вважати духоборців, а особливо молокан, ранніми попередниками п'ятидесятників у Росії й Україні. Так, історичним фактом є масовий сплеск харизматичних проявів (у тому числі — говоріння іншими мовами і пророцтва) у цих рухах в Україні ще в 1833 р. на Молочних водах. У той же час історичною правдою є те, що п'ятидесятницький рух в Україні сформувався внаслідок злиття духовних шукань нашого народу і протестантських рухів у Західній і Північній Європі та в Америці.

Виникнення і поширення організованого п'ятидесятницького руху сучасного типу в Україні (у її сучасних кордонах) характеризується паралельним виникненням трьох самостійних початкових джерел.

Зародження п'ятидесятництва на Західній Україні (Польща)

На заході України п'ятидесятницький рух почався влітку 1920 р. із приїздом у Биківці, що в районі Кременця (ця територія на той час була під владою Польщі), українських селян Порфирія Ільчука, Трохима Нагорного і Йосипа Антонюка, які були на заробітках в Америці («Благовісник», 1,2002). Майже одночасно такі ж вогнища виникли в Рівненській і Волинській областях завдяки діяльності тих реемігрантів, що поверталися зі США. Це призвело до того, що 4-6 травня 1924 р. в Кременці був проведений перший з'їзд християн Святої П'ятидесятниці, на якому й був утворений П'ятидесятницький Союз Церков під керівництвом Івана Герасевича (Гериса). У 1928 р. відбувся другий з'їзд, на якому були представлені українські і білоруські громади. До 1929 р. відбулося об'єднання українських, білоруських, польських і німецьких церков п'ятидесятників у тодішній Польщі і створений Всепольський союз християн віри євангельської п'ятидесятників під керівництвом Артура Бергольця. Величезну допомогу в діяльності Союзу надавала Східно-Європейська місія під керівництвом Густава Герберта Шмідта («Благовісник» 4,2000). У Біблійному інституті, відкритому в Данцигу, одержали прекрасну богословську освіту сотні пасторів і проповідників. Видавалися журнали «Примиритель», «Євангельський голос», «Будівельник Божої церкви» і «Доступ» українською, російською і польською мовами. Функціонував також на утриманні Союзу дитячий будинок, яким завідувала Л.І. Коб'яко. Цей Союз церков існував до вересня 1939 р., коли почалася Друга світова війна і територія Польщі була розчленована. До осені 1939 р. в Союзі нараховувалося понад 300 громад, а в них — 25.000 членів, основну кількість яких складали українці.

Зародження п'ятидесятництва на Буковині (Румунія)

П'ятидесятницький рух на Буковині (у кордонах нинішньої Чернівецької області), що була під владою Румунії до 1940 р., почався у 1928 р. з проповіді вчення, яке принесли в румунські євангельські церкви реемігранти зі США, де вони стали п'ятидесятниками. До 1940 р. на території нинішньої Чернівецької області вже існувало близько 30 церков християн віри євангельської (як румунських, так і українських). Вони продовжують існувати й понині у складі сучасного Союзу церков християн віри євангельської України. У період до 1940 р. вони були складовою частиною п'ятидесятницького руху Румунії, діяльністю якого керували Г. Брадин, М. Олару, П. Кожукару, В. Гашпар, 3. Думитру, П. Миреуце й І. Воробець.

Зародження п'ятидесятництва в УРСР (СРСР)

У 1921 р. почався організований п'ятидесятницький рух у Радянській Україні. Він пов'язаний з приїздом до Одеси з Америки євангеліста Івана Воронаєва, який у свій час змушений був залишити царську Росію, рятуючись від переслідувань з боку царського уряду. Рух від свого центру в Одесі став швидко поширюватися спочатку на півдні України, а потім і далеко за її межами (" Благовісник " 1,1999; 3,2000).

Перша п'ятидесятницька церква була утворена внаслідок діяльності І.Ю. Воронаєва й офіційно відкрилася 12 листопада 1921 р. в Одесі. У 1924 р., коли кількість церков досягла більше п'ятдесяти, був проведений перший з'їзд і утворений Обласний союз християн євангельської віри з центром в Одесі. У вересні 1925 р. на з'їзді був заснований Всеукраїнський союз християн євангельської віри, у якому тоді нараховувалося більше ста церков. Головою Союзу був обраний І.Ю. Воронаєв. Отже, 3 вересня 2000 р. виповнилося рівно 75 років існування Всеукраїнського Союзу п'ятидесятників.

П'ятидесятницький рух поступово поширився і в різних регіонах Російської Федерації. Згідно з офіційними даними, у 1928 р. п'ятидесятницьких церков у Радянській Україні нараховувалося 350, а в 1930 році в СРСР було десь 500 церков із загальною кількістю членів близько 25 тисяч. Центральна місцева церква в Одесі нараховувала понад тисячу членів. В Одесі видавався журнал Союзу ХЄВ «Євангеліст», який був закритий владою восени 1928 р. Незмінним керівником Союзу, головою його Правління був Іван Воронаєв.

Довоєнне гоніння на Церкву

У 1930 р. Союз був закритий, церкви були позбавлені реєстрації, керівництво Союзу було безпідставно звинувачене в контрреволюційній діяльності і піддано жорстоким репресіям. Зокрема В. Колтович і М. Рюмшин загинули в таборах. Дотепер немає достовірних даних про смерть у ГУЛАЗІ голови Союзу І. Воронаєва. Відомо тільки те, що в 1942 р. він ще був живий у віддаленому північному таборі. Багато інших керівників Союзу також закінчили своє життя у в'язницях і таборах. Деякі були розстріляні. Дружина Воронаєва — Катерина Опанасівна багаторазово заарештовувалася. В цілому вона провела у в'язницях, таборах і засланнях близько 25 років.

Восени 1939 р., коли почалася Друга світова війна і Польща була поділена, Всепольський Союз християн віри євангельської припинив своє існування. Західну частину України і Білорусі, де було зосереджено більшість п'ятидесятницьких церков Всепольського Союзу, приєднали до Радянського Союзу. На той час головою Союзу був Артур Бергольц, який опинився в окупованому Німеччиною місті Лодзь. Всі інші керівники Союзу були на радянській території. У 1939—1940 роках, після встановлення Радянської влади в Західній Україні, тут було репресовано багато пасторів церков.

У період німецької окупації України і Білорусі в 1942—1944 роках керівники п'ятидесятницьких спільнот, які залишилися на волі, намагалися відновити діяльність Союзів християн євангельської віри та християн віри євангельської і об'єднати церкви, що до певної міри мало успіх. Зрештою було утворено два центри. Один з них об'єднував ХЄВ (П'ятихатки, Дніпропетровська область), очолювався Г. Понурко, Д. Пономарчуком і П. Бідашом. Другий — об'єднував ХВЄ (Барановичі, Брестська область) і очолювався з Іваном Панько та Сергієм Вашкевичем.

Післявоєнне гоніння на Церкву

У 1945 р. органами Радянської влади під загрозою нових репресій керівникам п'ятидесятників було запропоновано влитися в загальний союз із Всесоюзною радою євангельських християн баптистів на підставі так званої Серпневої угоди, що була підписана обома сторонами в серпні 1945 р. З боку п'ятидесятників ця угода була підписана А. Бідашом, Д. Пономарчуком, І. Паньком та С. Вашкевичем, які репрезентували церкви як ХЄВ, так і ХВЄ. Багато церков п'ятидесятників, особливо в західних областях України, ввійшли до ВРЄХБ, де перебували аж до 1989 р. Однак, з огляду на особливості віровчення, у союз з євангельськими християнами і баптистами ввійшла тільки деяка частина п'ятидесятників, та й ті, які ввійшли у ВРЄХБ, були опісля дуже розчаровані результатами об'єднання. З цієї причини в березні 1948 р. у Дніпродзержинську Дніпропетровської області відбувся нелегальний з'їзд п'ятидесятників під керівництвом А. Бідаша, що прийняв рішення порушити клопотання перед урядом Радянського Союзу про дозвіл відновити діяльність Союзу п'ятидесятників. Важливою обставиною було те, що в цій нараді брали участь представники від усіх трьох братств п'ятидесятників. На нелегальному з'їзді в Дніпродзержинську було вироблене звернення до керівництва ВРЄХБ і уряду СРСР, в якому аргументовано доводилося, що за минулі роки об'єднання не досягло якихось позитивних результатів у своїй діяльності, бо й виявилися особливості віронавчальних систем баптизму і п'ятидесятництва, які важко поєднати. Крім того, прийняте звернення до Радянського уряду з проханням дозволити п'ятидесятникам мати свій власний Союз церков.

Всі учасники цього з'їзду були арештовані і засуджені на тривалі терміни позбавлення волі. У серпні 1956 р., вийшовши з ув'язнення, керівники п'ятидесятників на чолі з А. Бідашом, Віктором Бєлих і І. Левчуком зібрали ще один нелегальний з'їзд у Харкові, на якому також прийняли рішення звернутися до уряду СРСР з тим самим проханням — про відновлення легальної діяльності Союзу. Цього разу вони одержали позитивну відповідь і почали збирати необхідні для реєстрації Союзу документи від місцевих церков. Документи були передані в Раду в справах релігій у Москві. Однак «відлига» швидко закінчилася і, замість реєстрації Союзу п'ятидесятників, на місцях, згідно тих же списків, переданих у Москву, почалися судові процеси над керівниками й активними членами церков по всьому СРСР. Усі ці роки п'ятидесятницьке братство було роздробленим на кілька частин, де були свої визнані лідери. Єдиного центру не існувало. Значна частина церков входила до ВРЄХБ. Починаючи з 1968 р., була дозволена реєстрація п'ятидесятницьких церков незалежно від ВРЄХБ. За станом на 1989 р., в Україні було близько 200 автономно зареєстрованих церков п'ятидесятників, діяльність яких координувала Рада Пресвітерів. Інші церкви не були зареєстровані, але вони також мали свій керівний центр.

Вільні часи в сучасній Україні