У кримінальному кодексі України визначаються обставини, що виключають злочинність діяння, хоча зовні воно має ознаки кримінального злочину. Такі діяння спрямовані на захист інтересів громадян, суспільства, держави і тому вони визнаються суспільно корисними і не є кримінально протиправними.

До обставин, які виключають злочинність діяння, відноситься:
• необхідна оборона;
• уявна оборона;
• затримання особи, що вчинила злочин;
• крайня необхідність;
• фізичний або психічний примус;
• виконання наказу або розпорядження;
• діяння пов’язане з ризиком;
• виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне
заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає
небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж
необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у
випадках смерті нападника або заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має
наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне
посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты

Залежно від ступеня тяжкості злочини класифікуються на:
• злочини невеликої тяжкості;
• злочини середньої тяжкості;
• тяжкі злочини;
• особливо тяжкі злочини.
Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання.
Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у
виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння та моментом його закінчення.
Кожна стадія вчинення злочину, являючи собою його частину, сама є суспільно небезпечним діянням. Стадії вчинення злочинів є різновидом цілеспрямованої діяльності, що охоплює етапи реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети.
У КК України визнаються злочинними і карними такі стадії вчинення злочину:
• готування до злочину;
• замах на злочин;
• закінчений злочин.
Готування до злочину є першою стадією вчинення злочину. При готуванні особа ще не виконує діяння, котре є необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину.
Готуванням до злочину є:
• підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;
• пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;
• підшукування співучасників;
• змова на вчинення злочину;
• усунення перешкод;
• інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою
кримінальної відповідальності.
Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Види замаху на злочин:
• закінчений замах - якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі;
• незакінчений замах - якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Готування до злочину та замах на злочин є незакінченим злочином.
Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального Кодексу.
У практиці надзвичайно важливим є визначення моменту закінчення злочину. За цією ознакою виділяють:
• злочини з матеріальним складом;
• злочини з формальним складом;
• злочини з усіченим (урізаним) складом.
У випадку вчинення злочину з матеріальним складом закінченим злочин буде вважатись з моменту, коли настав вказаний у відповідній статті Особливої частини КК України суспільно небезпечний наслідок, наприклад, настання смерті особи при умисному вбивстві.

Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Ознаки співучасті:
• участь у вчиненні злочину двох чи більше суб’єктів злочину;
• діяння суб’єктів, об’єднаних спільною метою;
• вчинюваний злочин має бути лише умисним;
• всі суб’єкти, що є співучасниками злочину, діють умисно.
З об’єктивної точки зору, злочин при цьому вчиняється спільними зусиллями всіх співучасників. Роль і конкретні дії кожного зі співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат їх спільної діяльності.
Залежно від функцій, покладених на співучасників злочинів, кримінальне право виділяє таких співучасників як:
• виконавець;
• організатор;
• підбурювач;
• пособник.
Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним Кодексом України.
Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної
організації.
Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Не є також співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.
За об’єктивними ознаками розрізняють такі форми співучасті:
• проста (співвиконавство) – має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль;
• складна (з розподілом ролей) – співучасники виконують різнорідні ролі.
За стійкістю зв’язків, а також стійкістю умислу розрізняють вчинення злочину:
• групою осіб;
• групою осіб за попередньою змовою;
• організованою групою;
• злочинною організацією
Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты

Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями:
• покарання призначається в межах санкції статті;
• суд повинен врахувати положення Загальної частини КК України (чи має місце замах на злочин, яким є ступінь і характер вини, тощо);
• суд повинен особливо врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання.
При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
• з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
• добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
• надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;
• вчинення злочину неповнолітнім;
• вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
• вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
• вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
• вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
• вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
• виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених
КК України.
При призначенні покарання суд може визнати такими, що його
пом'якшують, і інші обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака
злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз
враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.
При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:
• вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
• вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
• вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
• вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
• тяжкі наслідки, завдані злочином;
• вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
• вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
• вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
• вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
• вчинення злочину з особливою жорстокістю;
• вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
• вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
• вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в цьому переліку.
Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты

Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони держави, суспільства і безпеки особи від злочинів. У боротьбі зі злочинністю кримінальне покарання виконує такі функції:
• воно є формою державного правомірного примусу, загроза застосування якого стримує правопорушників;
• реальне виконання кримінального покарання, впровадження конкретних право обмежувальних процедур до винних осіб чинить сильний вплив як на самого винного, так і на його оточення.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Покарання має такі ознаки:
• покарання є заходом примусу;
• покарання застосовується від імені держави;
• покарання застосовується лише за вироком суду;
• покарання застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;
• покарання полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.
За порядком призначення покарання поділяються на такі групи:
• основні;
• додаткові;
• змішані.
Основними покараннями є такі, які призначаються особі, яка вчинила злочин, вироком суду самостійно – громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Додаткові покарання не можуть бути призначені самостійно, а лише як додаток до основного покарання, це – позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Змішані покарання можуть призначатись і/або самостійно, і як додаток до основних покарань - штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених КК України.

Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты

1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
7) конфіскація майна;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу - засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Це покарання як додаткове може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК України за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Вони встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день та не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты

8.1. Сімейне право. Загальні положення про шлюб і сім’ю

Сімейне право – це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї. Ця галузь права регулює відносини між подружжям щодо порядку укладення шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу, відносин між батьками й дітьми, іншими родичами. Крім цього, сімейне право регулює та охороняє відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування тощо.
Предметом правового регулювання сімейного права є сукупність відносин, що регулюються та охороняються нормами і принципами сімейного права з приводу особистих немайнових прав та обов’язків і майнових прав та обов’язків, що виникають на ґрунті шлюбу та сім’ї.
Основними джерелами сімейного права є Конституція України, Сімейний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом з метою:
• зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;
• утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та
іншими членами сім'ї;
• побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;
• забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю
духовного та фізичного розвитку.
Сімейний кодекс України складається з Загальної та Особливої частини. Загальна частина містить норми, які поширюються на всі сімейно-правові відносини. До них належать норми про предмет, законодавство, про мету і завдання, принципи тощо. Особлива частина – це сукупність норм та принципів, кожен з яких регулює та охороняє окремий різновид сімейних відносин.
Суб’єктами сімейних відносин можуть бути лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення. Сімейний кодекс встановлює такий перелік суб’єктів сімейних правовідносин :
• подружжя;
• батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;
• баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;
• рідні брати і сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
Сімейні відносини мають такі особливості:
• специфічні факти є підставами їх виникнення – шлюб, народження дитини, усиновлення тощо;
• суб’єктами є лише фізичні особи;
• сімейні права та обов’язки є невідчужуваними (їх не можна продати, подарувати, заповісти);
• в регулюванні цього виду суспільних відносин тісно переплітаються норми права з нормами моралі, звичаями, релігійними канонами.

Только тот кто стремится вперед з Господом озорёт свои мечты